пʼятниця, 31 жовтня 2014 р.

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ ГАРБУЗОВОГО ДНЯ

Сонячно. Хутір. Майже під лісом невеличка біла мазанка.

Під дверима мазанки стоїть Василь у червоних парадних шароварах та новій, щойно вишитій по случаю маминими руками, вишиванці з чорнобривцями в руках. Переминаючись з ноги на ногу, крутить непослушного чуба та все не наважується постукать...

- Роби вже шось!, - гиркає із-за спини йому батько Йван, перехеливши фляжку "бурячанки", - І ти, Прісько, перестань хліб длубать, - звертається вже до своєї жінки, яка нервово надкусює хліб, що тримає на рушникові, - Шо свати про нас сі подумають?!

Оксана, чорнява блідолиця красуня, вдягнута у довженезну вишиванку, біля зеркала чесала косу, як побачила у вікно гостей. Підбігає до матері, мовчки тицяє пальцем їй під ребро і киває в сторону вікна. Та й починає піч колупать...

Ой, а шо ж то всьо сі значить?! - розгублено схрещує на грудях руки Оксанина матір, відчинивши двері.

Василь перехрестився і почав:
- Тітко Агафоніє, я вашу Оксанку сватать прийшов! Ось хліб, ось свати...
- А ось тобі і гарбуз! - дівчина виходить з хати та, відібравши чорнобривці, всучує хлопцю в руки величезного грабуза.
- А ось тобі і пожалуйста! - перехиляє дядько Йван ше трохи "бурячанки", - Ніхто в тобі такому червоноштанному сі не нуждає! Невстиг добалакать, а вже вхопив гарбуза!

Василь опустив очі та присів на сходи.

- Ні, ні, ні! - підбігла дівчина до матері Василя, яка вже до тої пори мовчки "надзьобала" половину буханки, та обняла її за плечі, - Я не то шоб отказую...

Василь здивовано підскочив з гарбузом зі сходів:
- А нашо ж тоді мені цього гарбуза винесла?!

- Розумієте... - тихенько потягнула своїм милодійним голосом, - Сьогодні в клюбі танці ж будуть... хочу празника…
- І?!, - поспішила дізнатись деталі Агафонія, прийшовши в себе від проіходящєго, - Видумала шо собі?!

- Василь, піду за тебе, якшо до вечора виріжеш з гарбуза свого батька портрет!

Йшли вони ввечері до клюбу разом, тримаючи в руках гарбузовий "портрет дядька Йвана". Собаки дуже вили, лякаючись тієї голови, в якої очі світились…
Народ хрестився.

Так в Україні з’явився празник – Гарбузів день, який згодом у нас перейняв і весь світ, тільки обізвали дивно, на свій манер – Хелоувіном…

субота, 25 жовтня 2014 р.

ТАТУЛІК

Відправляю батьку у Фейсбуці запит, шо він, собствєнно, мій батько і шо я хочу його додати до списку родичів.
Татові приходить нотіфікейшн і я отримую від нього коротку записочку у скайпі:

- Підтвердити чи ДНК?

пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

РОМАНТІЧЄСКІЙ ВЕЧІР

"Тема такая: встречаюсь с девушкой и думаю уже пора претендовать на секс. Думаю сделать какой-то романтик. Кто-то может посоветовать что нибудь оригинальное ну или просто что-то по делу. Проводить планируется или в съемной квартире, или в номере гостиницы. Бюджет- в пределах разумного."

- Зайка, давай зайдем в ту трьозвьоздочну гостиницю "Світанок", я там томік Пушкіна забув...
- Ой, а можеш там зразу і почитати мені? Так люблю томікі!, - кладе вона руку собі на праву грудь в прєдвкушенії вечора поезії.
- С удовольствієм, дорогая! А ще в мене якраз нерозкрита пачка шахмат в карманє...
- Та ти шо?!, - підстрибує вона і прискорює кроки по напрямку до будівлі совєцкого покрою, на якій на вивісці вже давно відсутня буква С, - Я так люблю в шах і мат!

***

Рецепція готелю "Світанок". Холл метрів 20 квадратних. Горить єдина лампочка Ілліча, вкручена у плафон, абажура нема. Полутьма.
Дебела тьотя Маша в ростянутому скатаному рожевому светрику за деревяною обшарпаною стійкою здмухує пил з пожовтілого від часу монітору.
- О, клієнтура пожалувала!, - радісно викрикнула вона.
- Добрий вєчєр, уважаємая!, - зашарівся хлопець, опустивши очі долу, - Я вам.. звоніл.. вчєра...
- А, да...було-було, - розгорнула жінка якийсь гросбух та потягнулась за окулярами, - Памятаю, канєшно, звонок. Не часто ж таке бува...
Оксана, та шо слухать томік прийшла, уважно розглядала фікус на підвіконні та іноді поглядала на свого легіня.
- У вас двєсті шестой номєр буде, - прокашлявшись прохрипіла "ресепшеоністка", подаючи ключі, - то другий етаж, поднімайтесь...
Хлопець взяв ключ та відтягнув від вазону дівчину.
О, чуть било нє забила, - підняла вказівний пацель вгору тьотя Маша, грізно нахмуривши при цьому брови, - Свічки не палить, в унітаз нічого не змивать і об штори нічо не витирать, понятно?
Хлопчина ствердно покивав декілька разів і, потягнувши за собою Оксану, швидкою ходою гайнув до сходів.

От маладьож..., - задумчиво протянула тітонька, почесуючи ляжку, - Двісті шоста комната...так...вот, знайшла...
На старенькому моніторі відкрилось вікно з он-лайн трансляцією з готельного номеру 206...

четвер, 16 жовтня 2014 р.

СВІДАНКА

Подзвонив мені жОніх, запропонував ввечері зустрітись.
Погодилась, кажу буду там-то й там-то, як звільнишся, то приєднуйся просто.
Він:
 - С удовольствієм, до вечора.
Ну, гуляю я. Дзвінок.
- Ань, я тут...ето... без машини оказався... а так як я доїду?! давай в другой раз...

*палмфейс*

Домовились зустрітись в другой жизні...

вівторок, 14 жовтня 2014 р.

РАСЧЛЄНЬОНКА

Працюю дома. 
Так як дозволяє погода, зробила собі щось на кшталт кабінету на балконі.
Проголодалась. Зварила червоного борщу.
Налила в тарілку, насипала сметанки - красота. Та й понесла собі обід у "кабінет".
Поставила на стіл та розумію, шо забула ложку взяти. Пішла за нею на кухню...
Поки взяла її в руки, хтось позвонив... Замешкалась. Через кілька хвилин повертаюся на балкон, а там... 

Картина, достойна пера Стівена Кінга, не менше: сидить кіт, морда вся червона, на лапах все червоне, ніби у крові. По столу тече та "кров", стіни нею ж перемазані.
Повна расчлєньонка, - написав би Кінг.

А мій кіт просто дуже любить борщик. Їсти лапами. І стряхувати з них те що недоїв..

ПОКРОВА І ДУРДОМОСТАН

Давно-давно...
Посміхнувшись ранковому сонцю, погладивши вуса, козак заходився начесувати оселедця, адже знав шо сьогодні особливий день.
Він вдягав свої червоні шаровари та найбілішу - для особливих оказій - сорочку. З-під тієї сорочки, як завжди розхрестаної на грудях, козак діставав та цілував натільного хрестика. 
Дзвонар вже звав до церкви...
Покрий нас чесним своїм покровом та ізбави нас від усякого зла, - молився він та вірив, шо Пресвята Богородиця завжди поруч. І так буде завжди.

Ото ж маємо особливий день, щоб помолитися Матері Господній та згадати всіх козаків, які щиро вірили у свою державність та Бога.

Зі святом вас Покрови Пресвятої Богородиці!

***

Дуже не хочеться псувати таке світле свято, але не можу стриматись...

Фоном балакає пєрвий канал.
Я так розумію, шо зібрались в одному місці самі світлі уми російської інтелігенції, експерти і всьо такоє. 
Один з них каже:
- Мнє всьо равно, шо будєт з українськими солдатами - самі здохнуть чи ополчєнци убьют.. мєня больше волнуєт, што всьо ета отражаєтся на нас! санкції, ціни і т.д. І єщьо хто буде компєнсіровать то, што НАШИ солдати там страдают?!

В дурдомі кінчились ліки?!

А ше пєрвий канал думає, шо зміна дати Дня захисника вітчини приурочена до притянутої за вуха дати заснування УПА, а не до Дня українського козацтва...

середа, 8 жовтня 2014 р.

ШАШЛИК З РИСОМ

Аеропорт. Дві голодні забігані після грузинських красот блондинки думають, де і чого б перекусить... 

У мене в рюкзаку два круто зажарені в олії пиріжка з мясом і рисом, куплені ше десь по вранішній дорозі на замок в Ананурі, а у Аліни в очах бєгущая строка червоним таймс ню роман 60 шрифтом "я приїхала на Кавказ не для того, шоб вже який день тим хлібом давитись!"...

- Ань, сматрі, у ніх єсть красівий свінной шашлик с рісам! Надо брать... тєм болєє у нас єсть єщьо шесть с палавіной ларі... Пайду развєдаю...


Сижу сторожу наші сумки. Аліна понесла гроші у напрямку нормальної їжі.

- Нєт, ну ти прікінь!!!, - доноситься возмущєніє зі сторони, звідки мав прийти до нас той шашлик, - За ето гоуно на палочкє с кучкой нєпонятно чєго хотят аж 20 ларі!!!

Отак легко ціна перетворює мясо на гівно, шампур на палку і рис на непонятки. Десонанс паралельних реальностей...

ПС хіба треба уточнять, які були смачні вранішні холодні просмальцьовані пиріжки?)

КОЛИ В ЧЕРЗІ ДЖИГІТ

Стоїмо в черзі на канатку до замку.

Перед нами мужчина купує собі проїзд.
- Всьо, - каже він, обертаючись до нас, - Я вас купілЬ...

Відчуваю, Тбілісі запамятається мені, як місто змістовних діалогів...

вівторок, 7 жовтня 2014 р.

ТБІЛІСЬКІ БАЛАЧКИ

Прямо зараз діалог в таксі:

- Я пльохо знать русскі...
- Главноє, шоб ви знали город добре...
- Привезу. А ти грузінські нє говоріть?
- Нуу... гамарджоба, гєнацвалі, хінкалі, кіндзмараулі...
- ооо... так ти любіш ілі любіть?
- Ну сматря хто кого...
- Кіндзмараулі!
- А.. да... тоді люблю...
- Ну, хорошо... куда ми єхать? Дом і устріци?
- Імєнно.. дом юстіції...

субота, 4 жовтня 2014 р.

КРАЇНА ЗОЛОТИХ МЕРСІВ В КОВРАХ, або ЄРЕВАН. ГЕГАРД. ГАРНІ. ГЮМРІ

- Доброго ранку, Аліна! - роздьорнула я штори, прокинувшись після нічного прильоту у Тбілісі, - На годиннику вже перша дня! Половину цікавостей ми вже пропустили...

- Шо, уже?! - не дуже колєжанка хотіла, шоб той ранок наступав, навіть якщо стрілки показували, шо вже по опівдні.

Трохи кави і в путь.

- Йомайо!, - возмутилась я,  виходячи з під’їзду.
- Ох і дубак, - підтримала мене Аліна, - Градусов пятнацать навєрноє…
- Дванадцять, - уточнила я, поглядаючи на градусник на мобільному.
- Што дєлаєм?

Нам вистачило хвилин з десять, шоб провести бліц-совєщаніє на тему «А в сусідній Вірменії + 25», шоб таксі нас везло у сторону залізнодорожнього вокзалу.
А у восьмій вечора ми вже сиділи у плацкарті та чекали зрушення поїзда.

Єреван зустрів о сьомій ранку теплом, пам’ятником Давиду на старому вокзалі та таксистом у светрику, заправленому у темно-сині спортивні штані під  до блиску налакіровані шкіряні чорні туфлі.

- О, блін, - дивувалась я, - коври на сідухах. Клас! Уютно…По-домашньому…

Далі були скульптури… безліч скульптур на Каскаді, музейні книжки, починаючи зі століття так 8, площі, блошині ринки, церква у горах, древньоримський храм, вгощання  у вірменській родині в селі, народна музика, ну, і звичайно, справжній домашній власноруч пожарений шашлик у гірської ріки в горах Кавказу…

Хтось казав, шо всі дуже люблять Грузію рівно до тих пір, поки не познайомляться з Вірменією. І , скоріш за все, я з тим повністю згідна.

- Верньомся іщо, - казала Аліна, - І на подольше би…