АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ ГАРБУЗОВОГО ДНЯ

Сонячно. Хутір. Майже під лісом невеличка біла мазанка.

Під дверима мазанки стоїть Василь у червоних парадних шароварах та новій, щойно вишитій по случаю маминими руками, вишиванці з чорнобривцями в руках. Переминаючись з ноги на ногу, крутить непослушного чуба та все не наважується постукать...

- Роби вже шось!, - гиркає із-за спини йому батько Йван, перехеливши фляжку "бурячанки", - І ти, Прісько, перестань хліб длубать, - звертається вже до своєї жінки, яка нервово надкусює хліб, що тримає на рушникові, - Шо свати про нас сі подумають?!

Оксана, чорнява блідолиця красуня, вдягнута у довженезну вишиванку, біля зеркала чесала косу, як побачила у вікно гостей. Підбігає до матері, мовчки тицяє пальцем їй під ребро і киває в сторону вікна. Та й починає піч колупать...

Ой, а шо ж то всьо сі значить?! - розгублено схрещує на грудях руки Оксанина матір, відчинивши двері.

Василь перехрестився і почав:
- Тітко Агафоніє, я вашу Оксанку сватать прийшов! Ось хліб, ось свати...
- А ось тобі і гарбуз! - дівчина виходить з хати та, відібравши чорнобривці, всучує хлопцю в руки величезного грабуза.
- А ось тобі і пожалуйста! - перехиляє дядько Йван ше трохи "бурячанки", - Ніхто в тобі такому червоноштанному сі не нуждає! Невстиг добалакать, а вже вхопив гарбуза!

Василь опустив очі та присів на сходи.

- Ні, ні, ні! - підбігла дівчина до матері Василя, яка вже до тої пори мовчки "надзьобала" половину буханки, та обняла її за плечі, - Я не то шоб отказую...

Василь здивовано підскочив з гарбузом зі сходів:
- А нашо ж тоді мені цього гарбуза винесла?!

- Розумієте... - тихенько потягнула своїм милодійним голосом, - Сьогодні в клюбі танці ж будуть... хочу празника…
- І?!, - поспішила дізнатись деталі Агафонія, прийшовши в себе від проіходящєго, - Видумала шо собі?!

- Василь, піду за тебе, якшо до вечора виріжеш з гарбуза свого батька портрет!

Йшли вони ввечері до клюбу разом, тримаючи в руках гарбузовий "портрет дядька Йвана". Собаки дуже вили, лякаючись тієї голови, в якої очі світились…
Народ хрестився.

Так в Україні з’явився празник – Гарбузів день, який згодом у нас перейняв і весь світ, тільки обізвали дивно, на свій манер – Хелоувіном…

ТАТУЛІК

Відправляю батьку у Фейсбуці запит, шо він, собствєнно, мій батько і шо я хочу його додати до списку родичів.
Татові приходить нотіфікейшн і я отримую від нього коротку записочку у скайпі:

- Підтвердити чи ДНК?

РОМАНТІЧЄСКІЙ ВЕЧІР

"Тема такая: встречаюсь с девушкой и думаю уже пора претендовать на секс. Думаю сделать какой-то романтик. Кто-то может посоветовать что нибудь оригинальное ну или просто что-то по делу. Проводить планируется или в съемной квартире, или в номере гостиницы. Бюджет- в пределах разумного."

- Зайка, давай зайдем в ту трьозвьоздочну гостиницю "Світанок", я там томік Пушкіна забув...
- Ой, а можеш там зразу і почитати мені? Так люблю томікі!, - кладе вона руку собі на праву грудь в прєдвкушенії вечора поезії.
- С удовольствієм, дорогая! А ще в мене якраз нерозкрита пачка шахмат в карманє...
- Та ти шо?!, - підстрибує вона і прискорює кроки по напрямку до будівлі совєцкого покрою, на якій на вивісці вже давно відсутня буква С, - Я так люблю в шах і мат!

***

Рецепція готелю "Світанок". Холл метрів 20 квадратних. Горить єдина лампочка Ілліча, вкручена у плафон, абажура нема. Полутьма.
Дебела тьотя Маша в ростянутому скатаному рожевому светрику за деревяною обшарпаною стійкою здмухує пил з пожовтілого від часу монітору.
- О, клієнтура пожалувала!, - радісно викрикнула вона.
- Добрий вєчєр, уважаємая!, - зашарівся хлопець, опустивши очі долу, - Я вам.. звоніл.. вчєра...
- А, да...було-було, - розгорнула жінка якийсь гросбух та потягнулась за окулярами, - Памятаю, канєшно, звонок. Не часто ж таке бува...
Оксана, та шо слухать томік прийшла, уважно розглядала фікус на підвіконні та іноді поглядала на свого легіня.
- У вас двєсті шестой номєр буде, - прокашлявшись прохрипіла "ресепшеоністка", подаючи ключі, - то другий етаж, поднімайтесь...
Хлопець взяв ключ та відтягнув від вазону дівчину.
О, чуть било нє забила, - підняла вказівний пацель вгору тьотя Маша, грізно нахмуривши при цьому брови, - Свічки не палить, в унітаз нічого не змивать і об штори нічо не витирать, понятно?
Хлопчина ствердно покивав декілька разів і, потягнувши за собою Оксану, швидкою ходою гайнув до сходів.

От маладьож..., - задумчиво протянула тітонька, почесуючи ляжку, - Двісті шоста комната...так...вот, знайшла...
На старенькому моніторі відкрилось вікно з он-лайн трансляцією з готельного номеру 206...

СВІДАНКА

Подзвонив мені жОніх, запропонував ввечері зустрітись.
Погодилась, кажу буду там-то й там-то, як звільнишся, то приєднуйся просто.
Він:
 - С удовольствієм, до вечора.
Ну, гуляю я. Дзвінок.
- Ань, я тут...ето... без машини оказався... а так як я доїду?! давай в другой раз...

*палмфейс*

Домовились зустрітись в другой жизні...

РАСЧЛЄНЬОНКА

Працюю дома. 
Так як дозволяє погода, зробила собі щось на кшталт кабінету на балконі.
Проголодалась. Зварила червоного борщу.
Налила в тарілку, насипала сметанки - красота. Та й понесла собі обід у "кабінет".
Поставила на стіл та розумію, шо забула ложку взяти. Пішла за нею на кухню...
Поки взяла її в руки, хтось позвонив... Замешкалась. Через кілька хвилин повертаюся на балкон, а там... 

Картина, достойна пера Стівена Кінга, не менше: сидить кіт, морда вся червона, на лапах все червоне, ніби у крові. По столу тече та "кров", стіни нею ж перемазані.
Повна расчлєньонка, - написав би Кінг.

А мій кіт просто дуже любить борщик. Їсти лапами. І стряхувати з них те що недоїв..

ПОКРОВА І ДУРДОМОСТАН

Давно-давно...
Посміхнувшись ранковому сонцю, погладивши вуса, козак заходився начесувати оселедця, адже знав шо сьогодні особливий день.
Він вдягав свої червоні шаровари та найбілішу - для особливих оказій - сорочку. З-під тієї сорочки, як завжди розхрестаної на грудях, козак діставав та цілував натільного хрестика. 
Дзвонар вже звав до церкви...
Покрий нас чесним своїм покровом та ізбави нас від усякого зла, - молився він та вірив, шо Пресвята Богородиця завжди поруч. І так буде завжди.

Ото ж маємо особливий день, щоб помолитися Матері Господній та згадати всіх козаків, які щиро вірили у свою державність та Бога.

Зі святом вас Покрови Пресвятої Богородиці!

***

Дуже не хочеться псувати таке світле свято, але не можу стриматись...

Фоном балакає пєрвий канал.
Я так розумію, шо зібрались в одному місці самі світлі уми російської інтелігенції, експерти і всьо такоє. 
Один з них каже:
- Мнє всьо равно, шо будєт з українськими солдатами - самі здохнуть чи ополчєнци убьют.. мєня больше волнуєт, што всьо ета отражаєтся на нас! санкції, ціни і т.д. І єщьо хто буде компєнсіровать то, што НАШИ солдати там страдают?!

В дурдомі кінчились ліки?!

А ше пєрвий канал думає, шо зміна дати Дня захисника вітчини приурочена до притянутої за вуха дати заснування УПА, а не до Дня українського козацтва...

ШАШЛИК З РИСОМ

Аеропорт. Дві голодні забігані після грузинських красот блондинки думають, де і чого б перекусить... 

У мене в рюкзаку два круто зажарені в олії пиріжка з мясом і рисом, куплені ше десь по вранішній дорозі на замок в Ананурі, а у Аліни в очах бєгущая строка червоним таймс ню роман 60 шрифтом "я приїхала на Кавказ не для того, шоб вже який день тим хлібом давитись!"...

- Ань, сматрі, у ніх єсть красівий свінной шашлик с рісам! Надо брать... тєм болєє у нас єсть єщьо шесть с палавіной ларі... Пайду развєдаю...

Сижу сторожу наші сумки. Аліна понесла гроші у напрямку нормальної їжі.

- Нєт, ну ти прікінь!!!, - доноситься возмущєніє зі сторони, звідки мав прийти до нас той шашлик, - За ето гоуно на палочкє с кучкой нєпонятно чєго хотят аж 20 ларі!!!

Отак легко ціна перетворює мясо на гівно, шампур на палку і рис на непонятки. Десонанс паралельних реальностей...

ПС хіба треба уточнять, які були смачні вранішні холодні просмальцьовані пиріжки?)

КОЛИ В ЧЕРЗІ ДЖИГІТ

Стоїмо в черзі на канатку до замку.

Перед нами мужчина купує собі проїзд.
- Всьо, - каже він, обертаючись до нас, - Я вас купілЬ...

Відчуваю, Тбілісі запамятається мені, як місто змістовних діалогів...

ТБІЛІСЬКІ БАЛАЧКИ

Прямо зараз діалог в таксі:

- Я пльохо знать русскі...
- Главноє, шоб ви знали город добре...
- Привезу. А ти грузінські нє говоріть?
- Нуу... гамарджоба, гєнацвалі, хінкалі, кіндзмараулі...
- ооо... так ти любіш ілі любіть?
- Ну сматря хто кого...
- Кіндзмараулі!
- А.. да... тоді люблю...
- Ну, хорошо... куда ми єхать? Дом і устріци?
- Імєнно.. дом юстіції...

КРАЇНА ЗОЛОТИХ МЕРСІВ В КОВРАХ, або ЄРЕВАН. ГЕГАРД. ГАРНІ. ГЮМРІ

- Доброго ранку, Аліна! - роздьорнула я штори, прокинувшись після нічного прильоту у Тбілісі, - На годиннику вже перша дня! Половину цікавостей ми вже пропустили...

- Шо, уже?! - не дуже колєжанка хотіла, шоб той ранок наступав, навіть якщо стрілки показували, шо вже по опівдні.

Трохи кави і в путь.

- Йомайо!, - возмутилась я,  виходячи з під’їзду.
- Ох і дубак, - підтримала мене Аліна, - Градусов пятнацать навєрноє…
- Дванадцять, - уточнила я, поглядаючи на градусник на мобільному.
- Што дєлаєм?

Нам вистачило хвилин з десять, шоб провести бліц-совєщаніє на тему «А в сусідній Вірменії + 25», шоб таксі нас везло у сторону залізнодорожнього вокзалу.
А у восьмій вечора ми вже сиділи у плацкарті та чекали зрушення поїзда.

Єреван зустрів о сьомій ранку теплом, пам’ятником Давиду на старому вокзалі та таксистом у светрику, заправленому у темно-сині спортивні штані під  до блиску налакіровані шкіряні чорні туфлі.

- О, блін, - дивувалась я, - коври на сідухах. Клас! Уютно…По-домашньому…

Далі були скульптури… безліч скульптур на Каскаді, музейні книжки, починаючи зі століття так 8, площі, блошині ринки, церква у горах, древньоримський храм, вгощання  у вірменській родині в селі, народна музика, ну, і звичайно, справжній домашній власноруч пожарений шашлик у гірської ріки в горах Кавказу…

Хтось казав, шо всі дуже люблять Грузію рівно до тих пір, поки не познайомляться з Вірменією. І , скоріш за все, я з тим повністю згідна.

- Верньомся іщо, - казала Аліна, - І на подольше би…

КОРДОН ПЛАЦКАРТОМ

Плацкарний вагон. Холод. Зупинка на грузинському кордоні.

- Оспадя боже мой, Аня!, - підкрикує Аліна, розливаючи Єгермайстер з дитячого термосу в пластікові стаканчікі, - Шо ж за холод такой собачий?!
- Ви увєрєні, шо нам на кордоні можна так грітись? - питаю я, натягуючи на себе капюшон.
- Давай. Єслі шо, то сок...

Забрали в нас паспорта. Пройшла година. Поїзд стоїть. Ми мерзнем ше більше..

- Чуєте... А може вони там на нас вже якійсь крєдіт оформляють?, - вношу я прєдположенія про долю наших паспортів.
- То ше по "соку"?
- Ага...

Принесли нам паспорта. Кредит оформили чи нє поки ше не відомо, а штампами сторінки заліпили. Поїзд рушив.

- Алін, давайте я вас зверху ше матрасом вкрию, м?, - переживаю я, бо колєжанка дуже мерзне.
- Попробуй.

Знімаю з верхньої полки той матрас, вкриваю Аліну.
- Замєчатєльно!, - каже Аліна і починає дрімать.

Але не довго. Стаємо на вірменському кордоні.
Протягую паспорт прикордоннику, в якого на шиї висить якийсь апарат типу ноутбука. Він вдивляється у моє фото, потім в мій посинілий від холоду ніс і починає монотонно мене інформіровать:

-  Гражданка України... таким гражданам можно прєбивать на тєріторії Армєнії до 180 днів. По істєчєнію того срока вам буде виписано штраф у размєрє пяті тисяч драм..
- Пятідєсяті!, - перебиває його інший прикордонник, поглажуюючи свій дебелий животик.

Я починаю давитись зі сміху, Аліна поправляє свій верхній матрас, а перший прикордонник продовжує:

- То єсть ілі штраф ілі вам придьоцо покінуть територію нашей страни.
-.. Но ви ж можєтє вийті і зайті!, - знов перебив його товстий прикордонник, щасливий від того, як він наперед рішив проблему нашого перебування у Вірменії.

- Карочє, - псіханув перший прикордонник, віддаючи мені паспорт, - Ви сколько собіраєтесь гостіть у нас?
- Два дні, - кажу.
- Всєго?! Шо ж я вам тут тогда расказиваю?!.. А назад тоже поїздом? Шестого?
- Не знаєм ше чим, але пятого..
- Пятого поєзда нєт с Єревана в Тбілісі. Только шестого... І моя смєна, - додав він, хитро так прищурившись.

Аліна протянула йому свій паспорт. Він уважно подивився як вона, ніби в коконі, з "соком" в руках сидить закутана в матрас.
- Вас ето тоже касаєтся, - поставивши штамп, прохрипів він, - А шо у вас там в Українє?
- У вас єсть много врємєні? - таким же монотонним як в нього голосом спиталась Алінка.
- Еее..., - прикордонник напряг лицевий мяз.
- Я к тому, шо обьяснєніє конфліктной ситуації у мої рідній странє може занять у вас дуже багато врємєні...
- Ааа, - видихнув вільно вірмен, - А я-то... Тогда увідімся шестого!
Підморгнув він і скрився у наступних вагонах поїзда.

- Он подумав, шо ми з тобой бєженци, - зауважила Аліна, висунувши руку з матрасного кокона, шоб добавить зігріваючого напою з термоска.
- І в нас дуже сложний путь: в один день стоять штампи Турції, Грузії та Вірменії... І на вас такий вєсьолінькій матрасік натянутий, - хіхікаю я.
- Анька, хватіт ржать, давай свой стакан...

ПОВНА ГАМАРДЖОБА, або ТБІЛІСІ. АНАНУРІ. МЦХЕТА (Самтавро, Свєтіцховелі)

Поїздка відбулася абсолютно спонтанно.

Нашвидкоруч замовленні квитки (практично в останній вагон улєтающого самольота), бронь квартири у Тбілісі і... гамарджоба, Джорджія!
Ні, не америкосовській штат, а справжня Джорджія - з джигітами, мясом, вином та нереальними пейзажами...
Багато хто здивувався, який чорт двох блондинок дьоргнув за вухо понестись у Тифліс... Тифліс? Тифліс?! 
Так, ТИФЛІС!

Здається, то було найправильніше рішення за найближчі пів року)

Нас, правда, зустрічали з аеропорту дощ, його файна колєжанка температура у градусів 12 та Суліко з таксі з правим рульом, який розвивав космічну швидкість, рухаючись по напрямку нашого тимчасового дому...

Нічний Тбілісі. То перше шо ми побачили.
І закохались... 
Потім застрелилась дієта. Вона трагічно покінчила з собою на другій порції хінкалі під кіндзмараулі... Ми дуже по ній не плакали, просто урочисто заїли то всьо свинним шашликом з хачапурі...

Навіть вайфай по всьому місту постійно нагадував, шо TBILISI LOVES YOU. І ми відповідали взаємністю, заворожено спостерігаючи з чортового колеса на горі Мтацмінда краєвид грузинської столиці...

А ше були церкви... Найперші християнські церкви...
Ананурі, в Мцхеті монастир Самтавро та церква Свєтіцховєлі...
Здається, так близько Бог до нас ще ніколи не підходив...

Можливо, коли ви відчуєте, шо вам теж дуже треба кинути всю свою домашню біготню, схопите найближчий літак на Тбілісі та під нереально мелодійну грузинську музику будете топити весь свій накопичений негатив у Алазанському вині чи молитися Богу у найсвятіших місцях...
У кожного своя Грузія. Але вона нікого не може лишити байдужим...

І, як завжди, напослєдок мудрість: пізно пить грузинське Боржомі, якшо ти вже хильнув грузинського вина!

НЄВИНОСІМАЯ ЛЬОГКОСТЬ ДЗЕНУ

Як казав Бунін, людину роблять щасливою загалом лише три речі: кохання, цікава роботка та можливість подорожувати. 

Так от щаслива я людинка, скажу я вам...

Може трохи й втомлена тим всім щастям, але хто хіба казав, шо повний дзен то буде легко?!)