ПРАВОСЛАВНИЙ БАНКІНГ

"РПЦ предложила создать систему православного банкинга" (с) 

- Дєнь добрий, святой отєц, - шукаючи місце, куди б присісти, звернувся до працівника банку худий чоловік років сорока в сірому пальто часів Союзу, жмакаючи в руках зеленого біретика. - До вас можна звернутись?
- Одну сєкунду, син мой, - поглажуючи бороду відповів чолов'яга років тридцяти в рясі і з бейджиком на грудях "о. Онуфрій". - Поправлю "іконки" на робочому столє, бо вже нічо найти не можу.

Мужчина з краю кімнати присунув табурет на позолочених ніжках оббитий червоним бархатом до столу службовця, зняв пальто й сів.

- Як звать? Вам крєдіт чи шо? - питався працівник банку Онуфрій.
- Іван я. Да, крєдіт, єслі можна... Дуже треба мені гроші, шоб кришу в хаті підлатать...
- Ви в курсє, што сума кредиту розраховується в процентном соотношенії до того, скільки ви пожертвували нам грошей за все ваше життя?
- Але ж..., - потупив очі на паркет з червоного дерева мужчина. - Але ж...
- Ага, всьо як обично, - буркнув молодик в рясі. - Зараз ви скажете, шо грошей на церкву давали, а чеки предоставить не можете, так? Вгадав?

Він відклав ручку з золотим пером, на якій Іван помітив напис Parker (бачив такі в рекламі), встав з-за столу і підійшов до вікна:
- Ми, канєшно, чєловєколюбиві - нам так положено, але ж всьому є прєдєл. Пойміть нас тоже...

Іван майже розумів...
Розумів, шо продавши навіть того табурета, на якому він сидить, він може дах повністю і не відремонтує, але дитині купить ровера зможе...

- Што же дєлать, святой отєц?
- Вам скільки треба? - питався Онуфрій, перехрестивши сєйф, який стояв коло вікна.
- Тисяч пядесят рублів...
- Пядесят.., - задумчиво повторив молодик, вертаючись до столу. - А віддавать скільки часу плануєте? У нас різні графіки погашення є...

Іван пошуршав по кишеням свого пальто та дістав звідти клаптик паперу і протягнув Онуфрію:
- То довідка про зарплату з роботи... Я розумію, шо мало... Але завод наш вже давно нікому нє нужен... Доживаєм...

Бородатий чоловік взяв довідку та голосно росміявся:
- А то всьо тому, шо ви всі думаєте лише про матеріальний світ, а не духовний... Он бачите, як у церкві всьо харашо, шо й вам, пріхожанам, помагаєм дуже...
Поклацав шось на клавіатурі, встав, підійшов до сейфу, дістав звідти пачку грошей і протягнув Івану:
- Ось тобі твій крєдіт. На скільки будете часу брать?

Іван подивився пристально в очі бородатого Онуфрія:
- ... до суда Божого.

ПСАРНЯ

- Шо за ідіотська ідея?! Нема нам куди дівать грошей, га?! - дуже возмущався Інокєнтій, натягуючи "сімейки", на яких від часу вже ослабла резинка.

- Карасику мій, - заламувала руки Свєтка, і намагалась видивитись поніманіє в очах чоловіка, шо вкласти всі сімейні гроші у відкриття пітомніка собак - то не просто гарна ідея, а ба навіть, геніальна, - В нас будуть плодитись лише самі прібильні породи!

- Твоя мати з сестрою штолє?! - зайшовся сміхом дебелий мужик Інокєша.

- Виноградику мій, - не вгамовувалась жіночка, поправляючи однією рукою величезні окуляри, іншою - засмальцьований локон, - Будем гроші мать з папійонів та расєйськіх тоїв...

- Та не матюгайся ти!, - буркнув чолов'яга, стукнувши кулаком по столу, - Псарню вона придумала! Купуєм Ланоса та стаєм в таксі! Я, жєнщіна, тобі всьо сказав! Ясно?!

***

- Пронто, - мобільний весь у стразах Сваровскі тримала тендітна жіноча ручка з красивим манікюром, - Слушаю Вас...

- Свєтка... Чуєш... Кончай придурюватись... Вертайся до мене, а? - хрипів у трубку чоловічий жалібний голос.

- Тиць... Знов ти?! Я не хочу про це все балакать. І, вообщє, у мене тут на Лангкаві роумінг..., - ліниво протягнула жінка, перевертаючись на шезлонгу, - Ну, раз вже позвонив, шо там мої пси? Заходив?

- Ага... Заходив... Плодяться, шо.. Работніки кажуть по тобі соскучились...

- В тебе вже нова жінка є і Ланос даже, а ти все мені назвонюєш... Відчепися вже! В печінках сидять твої "сімейки"! - Свєтка виключила телефон, сіла на шезлонг, втопивши свої ступні у білосніжному піску та, посміхаючись, підморгнула мулату-бармену...

ЯЗИКАТИЙ ДЖО

Паттайя, Тайланд. Музей Ріплі.
Це таке місце, щось на кшталт суміші кунсткамери, виставкої зали та квестів.

Світла зала. На стіні висить велике дзеркало та поряд з ним чорно-біле фото якогось розтатуйованого папуаса, який висулупив язик, скручений в трубочку.
Читаю легенду під тією фотографією:
- В якомусь там "лохматому" початку 19 століття жив такий собі Джо, який вмів так складать язика і блаблабла...

Кажу:
- Тю, тоже мені рекордсмен.. Шо там того язика складать?!
От і поскладала.. і не тільки я... Тим більше дзеркало висить...

Ну всьо, пройшли вже той експонат, за ним ше мільйон різних експонатів, шо й забули, шо вже бачили, а що й ні...

Далі такий довгий темний коридор. І далеко в кінці нього трохи світла десь збоку падає...
Йшла по ньому, а де світло стала. Там - віконце...
Дивишся у віконце і розумієш, шо... ти зараз знаходишся по ту сторону того дзеркала, де сам крутив язика, як татуйований Джо...
А ше розумієш, шо точно так само хтось тут стояв з тебе лахав, як ти смієшся з оцієї групи з п'ятидесяти китайців...

Не будьте Джо, але в музеї ходіть...

ЗАХАРЧЕНКО НАДІВ КОСТЮМА

Захарченко, у костюмі і з краваткою, присягав на Біблії (с)

.. на Біблії Диявола, я сподіваюся...
ДНР перевидало Codex Gigas, і костюм з краваткою були частиною ритуалу...
Тепер цьому "коронованому" дуже треба боятись святої води, срібла та загнати занозу з осики..

КОМПЛІМЕНТ

Я відвісила комплімента Юляшу, котра прийшла на здибанку в дуже симпатичному яскравому літньому платтячку:

- Юляш, ти така цвітна! ... як капуста..

Так. По-літньому...

ДІВЧАТА МАРВЕЛІВСЬКИХ БАЙОК

Якось погожого літнього вечора прогулювались ми з Вікою по парку. 

Балакали про всяке, морем любовались, карочє, свєтські такі развлєчєнія..

Проходимо, значить, мимо парковки і бачимо шось дуже круте таке припарковане, типу "машина дівчачої мєчти"... Поки стояли біля тої красоти з відкритими ротами і жадними очима, помітили шо хозяїн забув вікно закрить...

Ну, і ми давай уявлять, шо ми типу герої з якихось Марвеловських байок і як би ми хітро ту тачку вганяли...Пролізли б у віконце, як в кіні холівудському, почиркали б, предварітєльно одірваними десь під рульом, проводами... і всьо, машина мєчти вже дирчить - завелася... Лишається вдавить по пєдалям і нестися з неймовірною швидкістю по якісним дорогам Анталіїї десь в расвєт..

Ото в таких радужних мислях, йшовши далі по парку, ми стали майже повноправними володарами дорогої машини, аж поки я не перервала їх своїм питанням:
- Чуєш, а єслі там механіка?

Занавєс.

Дівчата, навіть з Марвелу, не завжди володіють прямо усіма надзвичайними можливостями...