- Доброго ранку, Аліна! - роздьорнула я штори, прокинувшись після нічного прильоту у Тбілісі, - На годиннику вже перша дня! Половину цікавостей ми вже пропустили...
- Шо, уже?! - не дуже колєжанка хотіла, шоб той ранок наступав, навіть якщо стрілки показували, шо вже по опівдні.
Трохи кави і в путь.
- Йомайо!, - возмутилась я, виходячи з під’їзду.
- Ох і дубак, - підтримала мене Аліна, - Градусов пятнацать навєрноє…
- Дванадцять, - уточнила я, поглядаючи на градусник на мобільному.
- Што дєлаєм?
Нам вистачило хвилин з десять, шоб провести бліц-совєщаніє на тему «А в сусідній Вірменії + 25», шоб таксі нас везло у сторону залізнодорожнього вокзалу.
А у восьмій вечора ми вже сиділи у плацкарті та чекали зрушення поїзда.
Єреван зустрів о сьомій ранку теплом, пам’ятником Давиду на старому вокзалі та таксистом у светрику, заправленому у темно-сині спортивні штані під до блиску налакіровані шкіряні чорні туфлі.
- О, блін, - дивувалась я, - коври на сідухах. Клас! Уютно…По-домашньому…
Далі були скульптури… безліч скульптур на Каскаді, музейні книжки, починаючи зі століття так 8, площі, блошині ринки, церква у горах, древньоримський храм, вгощання у вірменській родині в селі, народна музика, ну, і звичайно, справжній домашній власноруч пожарений шашлик у гірської ріки в горах Кавказу…
Хтось казав, шо всі дуже люблять Грузію рівно до тих пір, поки не познайомляться з Вірменією. І , скоріш за все, я з тим повністю згідна.
- Верньомся іщо, - казала Аліна, - І на подольше би…
- Шо, уже?! - не дуже колєжанка хотіла, шоб той ранок наступав, навіть якщо стрілки показували, шо вже по опівдні.
Трохи кави і в путь.
- Йомайо!, - возмутилась я, виходячи з під’їзду.
- Ох і дубак, - підтримала мене Аліна, - Градусов пятнацать навєрноє…
- Дванадцять, - уточнила я, поглядаючи на градусник на мобільному.
- Што дєлаєм?
Нам вистачило хвилин з десять, шоб провести бліц-совєщаніє на тему «А в сусідній Вірменії + 25», шоб таксі нас везло у сторону залізнодорожнього вокзалу.
А у восьмій вечора ми вже сиділи у плацкарті та чекали зрушення поїзда.
Єреван зустрів о сьомій ранку теплом, пам’ятником Давиду на старому вокзалі та таксистом у светрику, заправленому у темно-сині спортивні штані під до блиску налакіровані шкіряні чорні туфлі.
- О, блін, - дивувалась я, - коври на сідухах. Клас! Уютно…По-домашньому…
Далі були скульптури… безліч скульптур на Каскаді, музейні книжки, починаючи зі століття так 8, площі, блошині ринки, церква у горах, древньоримський храм, вгощання у вірменській родині в селі, народна музика, ну, і звичайно, справжній домашній власноруч пожарений шашлик у гірської ріки в горах Кавказу…
Хтось казав, шо всі дуже люблять Грузію рівно до тих пір, поки не познайомляться з Вірменією. І , скоріш за все, я з тим повністю згідна.
- Верньомся іщо, - казала Аліна, - І на подольше би…
Немає коментарів:
Дописати коментар