ВЕЧЕРЯ

- О, пришла вона наканєц… Наказать треба однозначно…, - потягнувся, розліплюючи очі після десятигодинного сну. – Чуєш, альо! Жрать давай, бігом!

Вона роззулась, зняла пальто та пішла з пакетами на кухню.

- Тобі шо на вечерю готувати? – поцікавилась дівчина . – Рибу чи мяско?
- Б-І-Г-О-М!!! Я сказав… готувать вона буде… Ж-Р-А-Т-Ь!  Ж-Р-А-Т-Ь!  Ж-Р-А-Т-Ь!
-  Та чую я, шо ж ти репетуєш? – і грайливо посміхаючись додала. – Сумував?

Він сів і нахмурився…

Кожен ранок вона дуже рано кудись йде, а ввечері пізно приходить і все, на що її вистачає, то мінімальна суха вечеря, нууу…іноді звичайно балує якимось надзвичайно смачним їдлом, але….

«Мені бери, хоч вішайся… весь день – скукота… На роботу, канєшно, не підеш – в неї самої гарно получається працювати, а в мене талант спати… Можна хоч на змагання по спанню йти, медалів назбирать… Ну, то такоє… Сплю, коли просипаюся злюся на неї, і від того знов лягаю спать…»

Раптом рідний голос перервав його роздуми:
-  Йди, засранцю, їсти! Вечеря готова!
- Наканєцта! – жадно накинувся він на тарілку.

Вмившись він сів коло неї, заглядаючи у очі, так ніби в саму душу…
- Чуєш, а я-таки сумував… - зажмуривши очі, притулився до її щоки.
-  Знаю, котику…
-  Давай завтра раніше приходь, добре?
- Крілика тобі завтра принесу, ага!
- Ну, всьо…харош сантімєнтов! – буркнув він і погнав кататись на шторах…