ВУЙКІВЩИНА ТУРИСТИЧНА

Якась геть далека Вуйківщина. Гори. Хатів з девять.

Біля лісу край села наполовину розвалений замок якихось князів і колишній клюб одночасно. Магазин із скучающьою продавщицею. Худа кобила і зіржавілий трактор.

- Микитович, я тут за чаркою сивухи придумав бізнес, ееее, цей го, плян, як то кажуть, - покручував вуса дід, пережовуючи вареник, з якого стікала домашня сметанка коту Васьці на вуса, й одночасно балакав із сільським головою.

- Шо на цей раз, дід Йван? – обновив Микитович чарки.

- Це ж ти сі боліє за наше село: дорогу якусь там хотів ахсвальтову, потім ремонти кругом поробити, було діло?

- Було, діду Йване, - глибоко вдихнув чолов’яга, хильнув чарку та витер підборіддя об плече свого піджака,  гарно збереженого ше з совєцькіх врємьон.- На тих дорогах шо є всі наші кобили собі копита повивертали…

- Баба моя вчора, геть здуріла на старості лєт, каже: «Давай, дід, поїдем у Паріж» і так очі закотила. Питаюсь, звідки такого набралась, каже: «До сусідки внука Машка приїжала, казала шо там красіво і якась мєльніца з чудесами». Хотіла баба подивитись, як заграніцой хліб молотять, мабуть… Ну, от таке. – Дід Йван витер об Ваську руки замащені сметаною і підняв чарку.- За бабу!

- То шо за плян, діду? – прєдсєдатєлю вже треба було бігти на нараду, то він швидко перехилив ше чарку та зайорзав на дворовій лавці.

- Ото я до нього потихеньку дійшов, до пляну того. Баба в Паріж моя точно не поїде, то я ото подумав, може Паріж до баби привести, чи й то тих паріжанців…

- Як то?

- Ну, дивись, синочку: ті паріжанці і дороги бачили, і всьо бачили, чого в нас нема, так?

Тучний прєдсєдатєль Микитич пожав плечима, ізображаючи відповідь; «Не знаю».

- Хай приїдуть до нас, - продовжував дід. - Побачать таку красу: гори, замок їм є, як в класічєскіх екскурсіях, Машка сусідська розказувала; ну, і екзотику матимуть.

- Яку ж?

- Посадим ото їх на ту кобилу здихаючу да покатаєм окрєсностями по дорогам, яких в нас нема, ну? Сивухою вгостим, вареників наліпимо, ну?

- Дід Йван, та ви шо?! І хіба за таке удовольствіє хто грошей заплатить?!

- Помниш, в прошлом годі приїжав до нас якісь канадєц? З лопатаю, совками, пензлями якимось, окопи в тому замку рив…

- І йшо?

- Ну, то, пане прєдсєдатєлю, ви думаєте шо таких чудних в світі мало? І так йому тут було добре: і корову доїть навчився і з Васької нашим шось балакав по-котячому.

Прєдсєдатєль вже встав, шоб попрощатись та й бігти діла государствєнні рішать, судьбу рідного села:

- Діду, я прямо зараз напишу великого листа міністерствам з вашим бізнєспляном, може шо з того й буде. Перепрошую, я побіг.

- Бувай, Микитовичу, ти вже там постарайся. Бабі як не Парижу, то хоть тєлєвізора куплю, де того Паріжу кажуть…

Васька долизав зі свого боку залишки сметани, прогнувся спиною по дідовій колошві та пішов стару кобилу за ляжки кусати…