неділя, 14 грудня 2014 р.

ВЕЧЕРЯ

- О, пришла вона наканєц… Наказать треба однозначно…, - потягнувся, розліплюючи очі після десятигодинного сну. – Чуєш, альо! Жрать давай, бігом!
Вона роззулась, зняла пальто та пішла з пакетами на кухню.

- Тобі шо на вечерю готувати? – поцікавилась дівчина . – Рибу чи мяско?
- Б-І-Г-О-М!!! Я сказав… готувать вона буде… Ж-Р-А-Т-Ь!  Ж-Р-А-Т-Ь!  Ж-Р-А-Т-Ь!
-  Та чую я, шо ж ти репетуєш? – і грайливо посміхаючись додала. – Сумував?

Він сів і нахмурився…
Кожен ранок вона дуже рано кудись йде, а ввечері пізно приходить і все, на що її вистачає, то мінімальна суха вечеря, нууу…іноді звичайно балує якимось надзвичайно смачним їдлом, але….

«Мені бери, хоч вішайся… весь день – скукота… На роботу, канєшно, не підеш – в неї самої гарно получається працювати, а в мене талант спати… Можна хоч на змагання по спанню йти, медалів назбирать… Ну, то такоє… Сплю, коли просипаюся злюся на неї, і від того знов лягаю спать…»

Раптом рідний голос перервав його роздуми:
-  Йди, засранцю, їсти! Вечеря готова!
- Наканєцта! – жадно накинувся він на тарілку.

Вмившись він сів коло неї, заглядаючи у очі, так ніби в саму душу…
- Чуєш, а я-таки сумував… - зажмуривши очі, притулився до її щоки.
-  Знаю, котику…
-  Давай завтра раніше приходь, добре?
- Крілика тобі завтра принесу, ага!
- Ну, всьо…харош сантімєнтов! – буркнув він і погнав кататись на шторах…

вівторок, 11 листопада 2014 р.

ПРАВОСЛАВНИЙ БАНКІНГ

"РПЦ предложила создать систему православного банкинга" (с) 


- Дєнь добрий, святой отєц, - шукаючи місце, куди б присісти, звернувся до працівника банку худий чоловік років сорока в сірому пальто часів Союзу, жмакаючи в руках зеленого біретика. - До вас можна звернутись?
- Одну сєкунду, син мой, - поглажуючи бороду відповів чолов'яга років тридцяти в рясі і з бейджиком на грудях "о. Онуфрій". - Поправлю "іконки" на робочому столє, бо вже нічо найти не можу.

Мужчина з краю кімнати присунув табурет на позолочених ніжках оббитий червоним бархатом до столу службовця, зняв пальто й сів.

- Як звать? Вам крєдіт чи шо? - питався працівник банку Онуфрій.
- Іван я. Да, крєдіт, єслі можна... Дуже треба мені гроші, шоб кришу в хаті підлатать...
- Ви в курсє, што сума кредиту розраховується в процентном соотношенії до того, скільки ви пожертвували нам грошей за все ваше життя?
- Але ж..., - потупив очі на паркет з червоного дерева мужчина. - Але ж...
- Ага, всьо як обично, - буркнув молодик в рясі. - Зараз ви скажете, шо грошей на церкву давали, а чеки предоставить не можете, так? Вгадав?

Він відклав ручку з золотим пером, на якій Іван помітив напис Parker (бачив такі в рекламі), встав з-за столу і підійшов до вікна:
- Ми, канєшно, чєловєколюбиві - нам так положено, але ж всьому є прєдєл. Пойміть нас тоже...

Іван майже розумів...
Розумів, шо продавши навіть того табурета, на якому він сидить, він може дах повністю і не відремонтує, але дитині купить ровера зможе...

- Што же дєлать, святой отєц?
- Вам скільки треба? - питався Онуфрій, перехрестивши сєйф, який стояв коло вікна.
- Тисяч пядесят рублів...
- Пядесят.., - задумчиво повторив молодик, вертаючись до столу. - А віддавать скільки часу плануєте? У нас різні графіки погашення є...

Іван пошуршав по кишеням свого пальто та дістав звідти клаптик паперу і протягнув Онуфрію:
- То довідка про зарплату з роботи... Я розумію, шо мало... Але завод наш вже давно нікому нє нужен... Доживаєм...

Бородатий чоловік взяв довідку та голосно росміявся:
- А то всьо тому, шо ви всі думаєте лише про матеріальний світ, а не духовний... Он бачите, як у церкві всьо харашо, шо й вам, пріхожанам, помагаєм дуже...
Поклацав шось на клавіатурі, встав, підійшов до сейфу, дістав звідти пачку грошей і протягнув Івану:
- Ось тобі твій крєдіт. На скільки будете часу брать?

Іван подивився пристально в очі бородатого Онуфрія:
- ... до суда Божого.

понеділок, 10 листопада 2014 р.

ПСАРНЯ

- Шо за ідіотська ідея?! Нема нам куди дівать грошей, га?! - дуже возмущався Інокєнтій, натягуючи "сімейки", на яких від часу вже ослабла резинка.
- Карасику мій, - заламувала руки Свєтка, і намагалась видивитись поніманіє в очах чоловіка, шо вкласти всі сімейні гроші у відкриття пітомніка собак - то не просто гарна ідея, а ба навіть, геніальна, - В нас будуть плодитись лише самі прібильні породи!
- Твоя мати з сестрою штолє?! - зайшовся сміхом дебелий мужик Інокєша.
- Виноградику мій, - не вгамовувалась жіночка, поправляючи однією рукою величезні окуляри, іншою - засмальцьований локон, - Будем гроші мать з папійонів та расєйськіх тоїв...
- Та не матюгайся ти!, - буркнув чолов'яга, стукнувши кулаком по столу, - Псарню вона придумала! Купуєм Ланоса та стаєм в таксі! Я, жєнщіна, тобі всьо сказав! Ясно?!

***

- Пронто, - мобільний весь у стразах Сваровскі тримала тендітна жіноча ручка з красивим манікюром, - Слушаю Вас...
- Свєтка... Чуєш... Кончай придурюватись... Вертайся до мене, а? - хрипів у трубку чоловічий жалібний голос.
- Тиць... Знов ти?! Я не хочу про це все балакать. І, вообщє, у мене тут на Лангкаві роумінг..., - ліниво протягнула жінка, перевертаючись на шезлонгу, - Ну, раз вже позвонив, шо там мої пси? Заходив?
- Ага... Заходив... Плодяться, шо.. Работніки кажуть по тобі соскучились...
- В тебе вже нова жінка є і Ланос даже, а ти все мені назвонюєш... Відчепися вже! В печінках сидять твої "сімейки"! - Свєтка виключила телефон, сіла на шезлонг, втопивши свої ступні у білосніжному піску та, посміхаючись, підморгнула мулату-бармену...

субота, 8 листопада 2014 р.

ЯЗИКАТИЙ ДЖО

Паттайя, Тайланд. Музей Ріплі.
Це таке місце, щось на кшталт суміші кунсткамери, виставкої зали та квестів.

Світла зала. На стіні висить велике дзеркало та поряд з ним чорно-біле фото якогось розтатуйованого папуаса, який висулупив язик, скручений в трубочку.
Читаю легенду під тією фотографією:
- В якомусь там "лохматому" початку 19 століття жив такий собі Джо, який вмів так складать язика і блаблабла...

Кажу:
- Тю, тоже мені рекордсмен.. Шо там того язика складать?!
От і поскладала.. і не тільки я... Тим більше дзеркало висить...

Ну всьо, пройшли вже той експонат, за ним ше мільйон різних експонатів, шо й забули, шо вже бачили, а що й ні...

Далі такий довгий темний коридор. І далеко в кінці нього трохи світла десь збоку падає...
Йшла по ньому, а де світло стала. Там - віконце...
Дивишся у віконце і розумієш, шо... ти зараз знаходишся по ту сторону того дзеркала, де сам крутив язика, як татуйований Джо...
А ше розумієш, шо точно так само хтось тут стояв з тебе лахав, як ти смієшся з оцієї групи з п'ятидесяти китайців...

Не будьте Джо, але в музеї ходіть...

вівторок, 4 листопада 2014 р.

ЗАХАРЧЕНКО НАДІВ КОСТЮМА

Захарченко, у костюмі і з краваткою, присягав на Біблії (с)

.. на Біблії Диявола, я сподіваюся...
ДНР перевидало Codex Gigas, і костюм з краваткою були частиною ритуалу...
Тепер цьому "коронованому" дуже треба боятись святої води, срібла та загнати занозу з осики..

КОМПЛІМЕНТ

Я відвісила комплімента Юляшу, котра прийшла на здибанку в дуже симпатичному яскравому літньому платтячку:

- Юляш, ти така цвітна! ... як капуста..

Так. По-літньому...

ДІВЧАТА МАРВЕЛІВСЬКИХ БАЙОК


Якось погожого літнього вечора прогулювались ми з Вікою по парку. 
Балакали про всяке, морем любовались, карочє, свєтські такі развлєчєнія..

Проходимо, значить, мимо парковки і бачимо шось дуже круте таке припарковане, типу "машина дівчачої мєчти"... Поки стояли біля тої красоти з відкритими ротами і жадними очима, помітили шо хозяїн забув вікно закрить...
Ну, і ми давай уявлять, шо ми типу герої з якихось Марвеловських байок і як би ми хітро ту тачку вганяли...Пролізли б у віконце, як в кіні холівудському, почиркали б, предварітєльно одірваними десь під рульом, проводами... і всьо, машина мєчти вже дирчить - завелася... Лишається вдавить по пєдалям і нестися з неймовірною швидкістю по якісним дорогам Анталіїї десь в расвєт..

Ото в таких радужних мислях, йшовши далі по парку, ми стали майже повноправними володарами дорогої машини, аж поки я не перервала їх своїм питанням:
- Чуєш, а єслі там механіка?

Занавєс.

Дівчата, навіть з Марвелу, не завжди володіють прямо усіма надзвичайними можливостями...

пʼятниця, 31 жовтня 2014 р.

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ ГАРБУЗОВОГО ДНЯ

Сонячно. Хутір. Майже під лісом невеличка біла мазанка.

Під дверима мазанки стоїть Василь у червоних парадних шароварах та новій, щойно вишитій по случаю маминими руками, вишиванці з чорнобривцями в руках. Переминаючись з ноги на ногу, крутить непослушного чуба та все не наважується постукать...

- Роби вже шось!, - гиркає із-за спини йому батько Йван, перехеливши фляжку "бурячанки", - І ти, Прісько, перестань хліб длубать, - звертається вже до своєї жінки, яка нервово надкусює хліб, що тримає на рушникові, - Шо свати про нас сі подумають?!

Оксана, чорнява блідолиця красуня, вдягнута у довженезну вишиванку, біля зеркала чесала косу, як побачила у вікно гостей. Підбігає до матері, мовчки тицяє пальцем їй під ребро і киває в сторону вікна. Та й починає піч колупать...

Ой, а шо ж то всьо сі значить?! - розгублено схрещує на грудях руки Оксанина матір, відчинивши двері.

Василь перехрестився і почав:
- Тітко Агафоніє, я вашу Оксанку сватать прийшов! Ось хліб, ось свати...
- А ось тобі і гарбуз! - дівчина виходить з хати та, відібравши чорнобривці, всучує хлопцю в руки величезного грабуза.
- А ось тобі і пожалуйста! - перехиляє дядько Йван ше трохи "бурячанки", - Ніхто в тобі такому червоноштанному сі не нуждає! Невстиг добалакать, а вже вхопив гарбуза!

Василь опустив очі та присів на сходи.

- Ні, ні, ні! - підбігла дівчина до матері Василя, яка вже до тої пори мовчки "надзьобала" половину буханки, та обняла її за плечі, - Я не то шоб отказую...

Василь здивовано підскочив з гарбузом зі сходів:
- А нашо ж тоді мені цього гарбуза винесла?!

- Розумієте... - тихенько потягнула своїм милодійним голосом, - Сьогодні в клюбі танці ж будуть... хочу празника…
- І?!, - поспішила дізнатись деталі Агафонія, прийшовши в себе від проіходящєго, - Видумала шо собі?!

- Василь, піду за тебе, якшо до вечора виріжеш з гарбуза свого батька портрет!

Йшли вони ввечері до клюбу разом, тримаючи в руках гарбузовий "портрет дядька Йвана". Собаки дуже вили, лякаючись тієї голови, в якої очі світились…
Народ хрестився.

Так в Україні з’явився празник – Гарбузів день, який згодом у нас перейняв і весь світ, тільки обізвали дивно, на свій манер – Хелоувіном…

субота, 25 жовтня 2014 р.

ТАТУЛІК

Відправляю батьку у Фейсбуці запит, шо він, собствєнно, мій батько і шо я хочу його додати до списку родичів.
Татові приходить нотіфікейшн і я отримую від нього коротку записочку у скайпі:

- Підтвердити чи ДНК?

пʼятниця, 17 жовтня 2014 р.

РОМАНТІЧЄСКІЙ ВЕЧІР

"Тема такая: встречаюсь с девушкой и думаю уже пора претендовать на секс. Думаю сделать какой-то романтик. Кто-то может посоветовать что нибудь оригинальное ну или просто что-то по делу. Проводить планируется или в съемной квартире, или в номере гостиницы. Бюджет- в пределах разумного."

- Зайка, давай зайдем в ту трьозвьоздочну гостиницю "Світанок", я там томік Пушкіна забув...
- Ой, а можеш там зразу і почитати мені? Так люблю томікі!, - кладе вона руку собі на праву грудь в прєдвкушенії вечора поезії.
- С удовольствієм, дорогая! А ще в мене якраз нерозкрита пачка шахмат в карманє...
- Та ти шо?!, - підстрибує вона і прискорює кроки по напрямку до будівлі совєцкого покрою, на якій на вивісці вже давно відсутня буква С, - Я так люблю в шах і мат!

***

Рецепція готелю "Світанок". Холл метрів 20 квадратних. Горить єдина лампочка Ілліча, вкручена у плафон, абажура нема. Полутьма.
Дебела тьотя Маша в ростянутому скатаному рожевому светрику за деревяною обшарпаною стійкою здмухує пил з пожовтілого від часу монітору.
- О, клієнтура пожалувала!, - радісно викрикнула вона.
- Добрий вєчєр, уважаємая!, - зашарівся хлопець, опустивши очі долу, - Я вам.. звоніл.. вчєра...
- А, да...було-було, - розгорнула жінка якийсь гросбух та потягнулась за окулярами, - Памятаю, канєшно, звонок. Не часто ж таке бува...
Оксана, та шо слухать томік прийшла, уважно розглядала фікус на підвіконні та іноді поглядала на свого легіня.
- У вас двєсті шестой номєр буде, - прокашлявшись прохрипіла "ресепшеоністка", подаючи ключі, - то другий етаж, поднімайтесь...
Хлопець взяв ключ та відтягнув від вазону дівчину.
О, чуть било нє забила, - підняла вказівний пацель вгору тьотя Маша, грізно нахмуривши при цьому брови, - Свічки не палить, в унітаз нічого не змивать і об штори нічо не витирать, понятно?
Хлопчина ствердно покивав декілька разів і, потягнувши за собою Оксану, швидкою ходою гайнув до сходів.

От маладьож..., - задумчиво протянула тітонька, почесуючи ляжку, - Двісті шоста комната...так...вот, знайшла...
На старенькому моніторі відкрилось вікно з он-лайн трансляцією з готельного номеру 206...